У тиші храму, де живуть слова,

І мови, й пісні рідної до болю,
Ти опромінена і трепетно жива,
Чаклуєш всіх великою любов'ю.
Хвилюєш душу, лиш як зазвучить
Рядок, що сяє в променях світання,
Або коли осінньо –ніжна мить
Враз спалахне кольорами востаннє.
А серце – тук!.. Щемливе серце: тук!..
І ще раз: тук!.. І не дає спокою…
У тиші Храму Книг той перегук –
Це світ краси, народжений тобою. 
І я черпаю із його криниць,
Немов з молитви на саму Покрову,
Тепло і ласку маминих зіниць
І вільну правду в українськім слові.
То як мені, вже зрілому в літах,
Перед тобою не склонять коліно!..
О, Мудрості ,захована в книжках,
Ти невмируща, й у віках нетлінна.